Олег Лишега: "Антонича треба вміти бачити як лик..."

Поет Олег Лишега впродовж двох творчих вечорів говорив у Львові про поезію й поетів – з нагоди свого 60-річчя і 100-річчя Богдана-Ігоря Антонича.

Олег Лишега пропонував тим, хто хоче пізнати поета, не перебільшувати значення численних досліджень про Антонича, бо "справжній Антонич дещо притлумлений тією літературою про нього. До нього треба пробиватися іншими шляхами". Один з них, розповів Лишега в "Кабінеті", – відвідати меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові: "Тут ви дізнаєтеся про Антонича більше, ніж у наукових дослідженнях. Там є маленька поличка з книжечками Антонича 30-х років, з ілюстраціями Святослава Гординського. Малюсінькі, зворушливі, на газетному папері. Також там є портрет Антонича. Коли я його побачив, то зрозумів, що вже не треба якихось академій офіційних. Бо ця знимка може сказати про Антонича більше, ніж виступи, лекції про нього. Але це треба вміти читати, вміти бачити особу людини не тільки в її абстракціях, рядках, а як лик, як лик святого. Адже ікона часто замінює людям Святе Письмо...".

Ще одним лейтмотивом розповідей Лишеги був метелик Антонича. Під час першого творчого вечора Олег Лишега назвав себе Антоничем, щоб нагадати, що Антонич серед нас: "Я – Антонич, я перед вами. Звісно, трохи старший, не маю того молодечого блиску, того сяйва молодості, яке було в нього. Не маю його ерудиції. А ще в мене нема метелика, і це один з найбільших моїх недоліків. Метелик зробив Антонича славетним. Метелик – символ, через нього входиш в інший світ. Він так вважав, і я тепер теж так думаю. А в мене завжди були якісь сірі светри... У мене зовсім інший вигляд, далекий від академічних кіл. Але відчуваю, що знаю того Антонича, що ми рідні, однієї крові". Олег Лишега також провів паралель з видатним представником наївного малярства Никифором Дровняком з Криниці, який малював себе з великим бантом, у капелюсі, як справжній артиста: "Цей бант зробив Никифора славетним. Я вам пораджу, хто наймолодший, кому ще не пізно: виберіть собі метелика, заведіть таку моду...".

Розповідаючи про Богдана-Ігоря Антонича й Грицька Чубая, Олег Лишега висловлював свої міркування про поезію: "У поезії є свій час, не лінійний, про який звично говоримо. Поетичний час кущиться, як кущ троянди. Там не може бути олов'яних солдатиків, розставлених за ранжиром. Чубай для мене набагато старший, ніж Антонич. Антонич дійшов до нас чистий, з дзвінким юнацьким голосом. Він дотримувався стилю, хотів бути поетом. Навіть його метелик задавав тон, був як камертон, скеровував його долю. Ви уявляєте собі Чубая з метеликом?.. Мабуть, ні. Грицько Чубай пережив Другу світову війну, передвоєнне сільське життя, цинізм повоєнних років з колгоспами, голодом, кров'ю. Чубай увібрав у поетичній мові усі прірви війни, страшні глибини, безодні смерті, масакри. У його поезії – страшні провалля у кроці, в ритмі. Його рядки – це, фактично, не поезія. Там нема тієї поетичної стрункості, якою міг похвалитися Антонич, немає тієї ясності. Його рядки настільки могутні, що провалювалися. Між ними – величезні провалля, глибока нічна вода. Це свідчить про непоетичність Грицькової мови, але водночас це – справжня поезія. Адже поезія – щось інше, ніж література. У літературі, можливо, є якась частка поезії, але справжня поезія, найбільший її материк – не в слові, а біля слів".

Нині Олег Лишега не пише віршів, але творить поезію, висікаючи сокирою з дерева жіночі фігурки. І на зустріч у "Квартирі 35" планував узяти одну з них, але натомість прихопив яблуко, яке й замінювало йому жіночу фігурку... Віднедавна Олег Лишега знову почав писати: "Пишу про час, про пошуки Полтви у Львові. Знаю, що вона десь тут недалеко дзюрчить. 30 років тому виїхав зі Львова, де протирав штани у Львівському університеті навпроти єзуїтського городу. Там, де нині університет, колись була велика калабаня. Жаби кумкали, дикі качки сідали... Прекрасні часи були. Тепер, повернувшись до Львова, шукаю це місто, і дуже важко його знайти. Насамперед треба знайти Полтву з її притоками Пасікою і Сорокою. Хочу зрозуміти, що таке Львів".       

 Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/oleg_lushega.html