Віктор Морозов: “Сили зла насамперед бояться сміху”

Один із хедлайнерів Дня батяра у Львові 1 та 2 травня — відомий співак, композитор, перекладач (нині у нього в роботі — роман нобелівського лауреата Дж. Кутзее «Безчестя»), а також справжній батяр Віктор Морозов з батяр-бендом «Галичина». Виконавець також презентував новий диск сучасних батярських пісень «Серце батяра». Про батярство сьогодні, сміхотерапію та анархізм розповідає Віктор Морозов.
 

— Чи переходить відчуття батярства генетично, чи перейнялися цим станом Ваші діти, внуки?
— Існує великий міф про мене як про справжнього батяра. Бо справжні батяри, я в цьому переконаний, могли народжуватися і мешкати тільки у Львові. А я народився на Тернопільщині. Тому моє батярство — не генетичне, а набувне, бо в мене не було в родині батярів. А в справжніх батярів воно переходить генетично. Але я впевнений, що мої діти і внуки збережуть це батярство.
 

— Чи сьогодні люди відкриті до таких іронічних, веселих забав?
— Мабуть, не завжди готові, особливо коли відбуваються в країні абсолютно жахливі речі, але саме тоді й виникає потреба іронічного ставлення. Згадайте навіть Помаранчеву революцію — чому вона набула такого розголосу у світі? Бо все викривали через сміх, іронію. Коли дуже серйозно боротися, то можна не досягти результату. Будь-які сили зла насамперед бояться сміху. Якщо їх висміяти, то стають зовсім маленькими й аж ніяк не такими страшними, як здавалися. Те саме було здавна, за Сталіна люди були залякані. І коли «Не журись!» наприкінці 80-х років співав сатиричні пісні, спершу люди боялися, втягували голову в плечі, казали: що ви робите? Але завдяки сміху настає очищення. Людина звільняється від страху, і тоді вороги стають воріженьками.
 

— Сьогодні сатира Вам цікава?
— Сатира цікава, якщо вдала. Звісно, публіка нині вже так не сприймає її, як колись, у часи «Не журись!», тоді це було одкровення, відкриття про Павліка Морозова чи про Кагановича — тепер цим уже не вразиш. Нині сатира має бути дуже тонка, влучна, мистецька. Враховуючи, що я не пишу текстів, а тільки музику, то якщо з’являється щось цікаве, я виконаю. Але навіть у батярських програмах ми робимо вставки, на тему дня. Кілька років тому, скажімо, співали: «А ми також шапки крали, лиш прем’єрами не стали, та журитись не будемо, в любі друзі всі підемо». Але це вже не актуально, сподіваюся, цього року підготуємо щось нове.
 

— Батярська культура цікавить молодь?
— Для старших людей це, звісно, певна ностальгія — за своєю молодістю, за молодістю батьків, дідів. Але на Дні батяра приходить багато молоді, яка активно підспівує, підтанцьовує. Думаю, ця ідея має відродити справжнє батярство, а не щось просто хуліганське. Йдеться про елегантного батяра духу, який не тільки іронічно, а й зневажливо, а не подобострасно ставиться до будь-якої влади, і це дуже допомагає. Батяри були не тільки аполітичними, а й певною мірою анархістами.
 

— Нинішню політичну ситуацію вдається сприймати крізь батярську призму?
— Звісно, відчуваю, як і всі, розчарування від того, що відбулося впродовж 5 років. Нині знову починають щось робити, об’єднуватися, а чому не можна було відразу? А загалом — дуже небатярське, песимістичне ставлення до того, що відбувається. До нічого доброго не йде. Хіба що допоможе людям без зайвої ейфорії ставитися до чергових месій. Менше вірити комусь, більше вірити в себе, а тому, що зараз відбувається, треба чинити спротив.

Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=215