Дні мистецтва перформанс: тест на актуальність

Куратор Тижня актуального мистецтва Влодко Кауфман свого часу загострено-провокативно охарактеризував сучасне мистецтво як «некомфортне, неприємне, безглузде»... Твори представників contemporary art’у справді здебільшого акцентовані на актуальних проблемах, нестандартних ситуаціях, загострених станах etc.

Тому емоційно позитивний перформанс «Ostatni taki seans lata» у межах цьогорічного ТАМу знаного польського митця й куратора, який 13 років працював у сфері культурної політики в Україні (упродовж 2005 — 2010 рр. — директор Польського інституту в Києві) Юрія Онуха був несподіваним.

У костюмі капітана далекого плавання пан Юрій зустрічав біля входу до кінопалацу «Копернік» тих, хто прийшов на дійство (а глядачі заповнили весь зал), вручав кожному картку формату візитівки з написом «Лиши життя самому життю. Хай собі йде», а на звороті — час сходу і заходу Cонця того дня, 25 серпня, у Львові... Звісно, всі очікували класичного перформансу, натомість у кінозалі... демонстрували фільм — просту історію-казку про те, що наші мрії й бажання можуть здійснюватися, іноді щонайнезвичніше. А на виході з кінотеатру перформер і провідник у світ мрії та казки дякував кожному глядачеві. Цей перформанс був для нього справді своєрідним «останнім сеансом літа» в Україні, адже Юрій Онух невдовзі працюватиме директором Польського інституту в Нью-Йорку.  

Дні мистецтва перформанс, що їх 2006 року започаткував в Україні саме Юрій Онух, згодом перебазувалися до Львова і є одним із найпотужніших і найцікавіших блоків Тижня актуального мистецтва, що вже втретє відбувся цього року у Львові, від 20 до 29 серпня. Вдруге у рамках заходу організовували школу перформансу — заняття проводили знаний польський митець, автор майстерних перформансів, які завжди приковують увагу глядачів і тримають в емоційному напруженні, один із найавторитетніших європейських перформерів Януш Балдиґа, а також швейцарська мисткиня Барбара Штурм та ізраїльська Тамар Рабан.

Дні мистецтва перформанс дають змогу побачити перформанс у виконанні художників різного віку, різної школи, з різних країн. Із застосуванням розмаїтих матеріалів (мак, мед, скло, дерево, вода, папір, земля, гіпс, слово, музика...). Різні за тривалістю та емоційним наповненням. Наближені до глядача й дистанційовані. Прозорі для розуміння й ті, що зумовлюють кілька трактувань, а деякі заганяють глядача в «ступор». Одне слово, справжнє свято для львівських гурманів від перформансу :). А таких назбирувалося чимало в Першому українському театрі для дітей та юнацтва, приміщення якого дуже вдало вписалося в концепції перформерів, які задіювали і горище, і дах, і подвір’я, і сцену театру...

Найбільш емоційно зворушливим був перформанс Тамар Рабан. Почавши з розповіді про історію своєї родини, ізраїльська мисткиня налаштувала глядачів на повільне й тривале дійство (у трьох частинах). Але поступово емоційне напруження посилювалося і врешті поглинуло глядачів — авторка долучила їх до, здавалося, безконечного, як мантра, виконання простих рухів-дій, що супроводжували звучання сумної і чистої дитячої палестинської пісеньки... Частиною перформансу була також розповідь мисткині про поїздку Тамар напередодні дійства до українського Ковеля, звідки родом її батько, який виїхав до Палестини на навчання (родину, що залишилася в Ковелі, знищили нацисти), а також прочитаний польською мовою лист тітки.

Тест на терплячість і людяність, швидкість реакції і здатність вирішувати запропонувала польська мисткиня Іза Тарасевич у своєму перформансі, теж залучивши, хоч і в інший спосіб, до творення дійства публіку. Перформерка запропонувала всім зняти взуття, піднятися на сцену театру й розміститися якнайзручніше. Одягнула на таз, грудну клітку та голову гіпсові «обладунки», сперлася руками й колінами до підлоги й так і стояла... Спершу глядачі «чекали й сподівалися», що мисткиня от-от «впаде», не втримавшись, і в цьому й буде задум перформансу. Однак Іза й далі випробовувала терпіння й силу м’язів публіки, адже і глядачам, і авторці так чи інакше доводилося хоча б мінімально змінювати положення тіла, хай як зручно вони влаштувалися. Перформанс міг завершитися по-різному, і можна вигадувати ймовірні фінали, як-от такий майже фантастичний, коли глядачі поступово розходяться й покидають мисткиню саму... Але львівська публіка була досить гуманна й вирішила звільнити перформерку від «пут». Звучали пропозиції поцілувати дівчину, розбити гіпсові «обладунки» металевим прутом, що лежав поруч... Зрештою, таки розмотали дроти, з допомогою яких гіпс було закріплено. Авторка подякувала всім за терплячість...

Одним із найкоротших, однак напруженим був перформанс Анни Плотніцкої з Польщі. Мисткиня тримала в руках великий шматок скла, розміром з людину, поступово посуваючи руки по ньому. Тоді обвела всіх поглядом, усміхнулася й кинула скло на підлогу. Воно, попри очікування публіки, не розбилося...

Приблизно 30 кілограмів маку та літрова банка меду знадобилися польській мисткині Наталі Вішнєвській, аби продемонструвати ритуалізований перформанс «Покута» (у назві обіграно три значення слова в польській мові — спокута, кутя та я). Перформерка стала на коліна у висипаний мак, асистент вилив на неї банку меду, який вона ножем зішкрябувала й виливала назад у банку — вдалося назбирати зовсім небагато...

Вогонь, воду і дзеркальне відображення поєднав у «Подвійному зануренні» львівський митець Мирослав Вайда, «спалюючи» факти, які зникають з пам’яті, та «висвічуючи» спогади, що залишаються (саме з пам’яті, за словами письменника Анджея Стасюка, можливо, складається душа).  

Перформерка з Польщі Марта Котвіца продемонструвала гендерний перформанс «Диригент» — варіації на тему взаємин чоловіка і жінки, намагання жінки диригувати й (не)можливість уникнути страждань. 

Львів’янин Влодко Кауфман запропонував інтелектуальний перформанс, під час якого демонстрував спроби розсунути рамки (візуалізовані двома колодами, які митець розхитував, заповнюючи простір між ними білим папером), намагання вийти за межі (Влодко загорнувся в папір, який потім розірвав, щоб вирватися), знайти вільний і чистий простір...    

Енергетично насичений перформанс «відстукотіла-відбарабанила» ногами на даху вбрана у вишиванку швейцарська мисткиня Барбара Штурм, наче навмисно заганяючи себе в ситуації безвиході й намагаючись із них вирватися: виливаючи воду на голову чи розриваючи панчохи...

Львів’янин Володимир Топій у наповненому художніми образами й сакральними смислами перформансі «Слова» створив образ біблійного пророка, що пише-малює Книгу. Митець замастив глиною закріплені на білому полотні чотири книги, що нагадували вікна (у світ Слова) й водночас асоціювалися з чотирма євангеліями («Спочатку було Слово...»). Тоді вимастив глиною себе і намалював цією глиною на іншому полотні розгорнуту книгу...

 

P.S. У львівських залах ще тривають виставки, відкриті в межах ТАМу. Зокрема, живопис Романа Жука в галереї мистецтв, проект «2» Тиберія Сільваші та Василя Бажая в Палаці мистецтв, а «Дзиґа» експонує цікаву добірку робіт авторів польської галереї «Biala». А надалі Тиждень актуального мистецтва, ймовірно, відбуватиметься у форматі бієнале.

P.P.S. Тим часом укотре поновлений через суд на посаді керівника Першого українського театру для дітей та юнацтва Юрій Думнич (проти якого, нагадаємо, творчий колектив організовував численні протестні акції), за інформацією ЗІКу, «шокований останнім використанням театру для потреб Тижня актуального мистецтва, також має намір оскаржувати демонстраторів цього незвичного мистецтва».

Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=482