«Музеєфікація» сучасного мистецтва

У Львівській галереї мистецтв — діалог старих і нових майстрів

Кураторський проект Павла Гудімова «Старі нові майстри», що триватиме у Львівській галереї мистецтв до 4 вересня, презентує ту частину сучасного мистецтва, яка, закорінена в мистецтві давньому, витворює речі модерні. Якщо чимало випускників мистецьких інституцій Заходу не вміє зобразити анатомічно правильно людську постать, то, акцентують дослідники, українські художники, здебільшого, мають добротну класичну академічну освіту. Ще одна причина особливої закоріненості українських митців у традиції — вимушена тривала відірваність від світового контексту — і від можливості ознайомлюватися зі здобутками класичного європейського мистецтва, зібраного в музеях, і від інформації про найсучасніші в той чи інший період арт-тенденції. Ситуація з такою відірваністю вже давно змінилася, а однією з тенденцій є повернення до традиційних жанрів, до сюжетності й предметності, але в переосмисленні крізь призму погляду сучасної людини сучасного світу.

Дев’ятеро митців (Артем Волокітін, Олексій Колесніков, Микола Коломієць, Володимир Костирко, Павло Маков, Олена Полященко, Ярослав Присяжнюк, Євген Равський, Садан) із різних міст України провадять уявний діалог із митцями попередніх епох постійно, критики фіксують у них орієнтири на твори Караваджо, Рембрандта, голландський натюрморт, замилування ренесансом чи бароко тощо. З цього приводу молодий львівський митець Садан, чия скульптурна інсталяція «Mr Gold» творить цікавий контекст із «Портретом старої жінки» невідомого італійського художника XVII ст., зазначив: «Не можу сказати, що виростав на творах старих майстрів, але коли почав формуватися як митець, то це відбувалося суто на роботах давніх майстрів. Якщо точніше, то їх, великою мірою, тільки двоє — Пінзель і Мікеланджело». «Поруч з орієнтирами відразу видно відмінності, що вказують на належність саме до «нових» і на індивідуальну манеру кожного автора. «Старі» не могли так намалювати», — зазначає мистецтвознавець Віта Сусак.

Завдяки проекту «Старі нові майстри» і митці, й відвідувачі можуть побачити твори в новому контексті — в оточенні полотен із фондів Львівської галереї мистецтв. Такий контекст має подвійний ефект: на сприйняття робіт старих майстрів впливають твори нових. Скажімо, «Портрет молодої жінки» фламандської школи оживає поруч із «Портретом чоловіка з черепом» Володимира Костирка. Паралель настільки вдала, що багато хто сприймає роботу сучасного художника як своєрідний парафраз саме на це конкретне полотно XVII ст. Однак митці не знали, біля яких саме полотен висітимуть їхні роботи, а коли творили їх (від 1995 до 2011 року), то, здебільшого, не знали про те, що братимуть участь у такому проекті. Полотна старих майстрів добирали куратор Павло Гудімов та мистецтвознавець Віта Сусак.

На твори нових майстрів тепер чекають інші контексти й інші зіставлення: проект відбуватиметься також у Києві, Харкові, Дніпропетровську, і старі майстри там будуть уже зовсім інші. За словами Павла Гудімова, «Старі нові майстри», діалог між мистецтвом у часі в одному напрямі класично-реалістичного мистецтва для нього як куратора перший, однак були інші проекти-діалоги між абстрактним мистецтвом і музикою, а також між сакральним і абстрактним мистецтвом. Для Львівської галереї мистецтв це — другий проект, побудований на діалозі давнього мистецтва зі сучасним — першим був проект «реАнімація» 2007 року.

«Багаті запасники Львівської галереї мистецтв дозволили вибудувати різноманітні діалоги. Гофрований білий комір почав звучати лейтмотивом у темі memento mori, коли поруч з фламандською дамою XVII ст. і «Портретом жінки» О. Бознанської опинився твір В. Костирка. Ніж виявився головним композиційним акцентом у різних за сюжетами картинах: «Аполлон і Марсій» невідомого художника XVII ст. і «Жертвоприношення Аврама» Є. Равського. А невеличка «Спляча Венера» просто засвідчила, що «нові старі» — регулярне явище в історії мистецтва. Автор XVIII ст. не став буквально копіювати Джорджоне. Він переклав свою сплячу красуню на інший бік, змінив пейзажне тло і наділив її порцелянове личко посмішкою мадам Помпадур. Він просто намалював жінку своєї доби. Свій час, людей своєї доби фіксують і «нові старі» на початку XXI ст. Досить швидко вони стануть старими і прийдуть нові», — аналізує Віта Сусак. 

Діалог мистецтва різних епох — процес закономірний, і закономірним є зіставлення робіт старих і нових майстрів в одній експозиційній залі. За кордоном експозиції в музеях академічних дуже часто починаються творами авторів сучасних. Мистецтвознавець Галина Скляренко свого часу розповідала: «Я була вражена, коли побачила великі абстрактні роботи Іва Клейна, з їхнім фантастичним синім кольором. А через два зали — середньовічні вівтарні іконописні картини, з тим самим синім кольором, і ти розумієш, звідки той синій колір, і що художник хотів тим синім сказати — він виходить у простір, містику, небо... Історичний контекст надає вагомості висловлюванню митця». Для такого діалогу сучасне українське мистецтво, закорінене в традиції, надається особливо. Водночас, як зазначено в анотації до виставки, «такий традиційний інструментарій, як мистецтвознавче осмислення тих чи інших процесів та музеєфікація мистецтва незалежної України досі є відкритими й надто болючими питаннями для мистецької спільноти».

Виставка проекту «Старі нові майстри» могла б бути постійною в галереї мистецтв або принаймні спонукати до витворення аналогічної експозиції в галереї. Адже місія тих дев’яти художників трьох поколінь, чиї роботи беруть участь у проекті «Старі нові майстри», ще й у тому, що вони звільнили два десятки робіт з фондів галереї, які перебувають у фондах під замком і майже не мають шансу на експонування.

Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=1283