Троє за столом у “Клоунаді” Олега Черниха

Уже кілька років у Львові живе й працює художник, що народився в Донецьку, експонував свої роботи за кордоном, а тепер пропонує першу персональну виставку у Львові – Олег Черних. Щоб представити свої «нельвівські» твори львівській публіці, митець вибрав галерею «Зелена канапа» й експозицію «Клоунада».
Роботи художника вирізняються на тлі звичних для галереї експозицій.

«Якби я орієнтувалася суто на свій смак, то це не зовсім моє. Але вважаю, що буде дуже однотипно, якщо брати до уваги тільки те, що подобається тобі і що ти розумієш. Коли Олег свого часу прийшов у «Зелену канапу», нині покійний мистецтвознавець Андрій Дорош поглянув на його роботи своїм прискіпливим оком і сказав, що це цікаво і незвичайно для Львова. Як на мене, роботи Олега Черниха дуже інтер’єрні. Для галереї ця виставка – експеримент – наразі не знаю, як відреагує на неї львівська публіка», – розмірковує куратор галереї Олеся Домарадзька.

Один із наскрізних образів творів Олега Черниха – образ трійці, який він трактує досить сміливо й незвично. Захоплюючись іконою, сакральним малярством – як витворами мистецтва, художник з часом абстрагувався від зображення сакральних символів, натомість пропонує публіці своєрідну гру з пошуком підтексту. «Глядач може побачити сакральний символ, а може – просто трійцю, що сидить за столом і… пиячить. Трійця для мене – серйозний змістовний сюжет, який люблю, який часто зображую, і не тільки в сакральному контексті. Скажімо, троє музик. Це класичний варіант композиційної стабільності полотна», – розповів Олег Черних, зазначивши, що його роботи – не ікони, а картини. Ікони митець малює, але не для експонування. Варто зазначити, що попри несакральність, на перший погляд, його трійць («Жовта трійця», «Трійця та маленький трубач», «Трійця. Холодне світло», «Трійця. Тепле світло»), їм усе ж притаманна іконописність – на образно-композиційному й емоційному рівнях.

Персонажі на полотнах Олега Черниха дуже часто позбавлені обличчя. В інших за сумною маскою – ще одна маска, і теж сумна. У його «Клоунаді» – значно більше смутку, ніж усмішки. Художник назвав так виставку, трактуючи це поняття дуже широко: «Усе, що відбувається довкола, – клоунада: на зупинці тролейбуса чи метро, в сім’ї... Усе – театр, клоунада… Дуже люблю гру клоунів, виступи мімів. Мініатюра, яку показує мім, часто має для мене значно більше змісту, внутрішнього наповнення, ніж великий спектакль або фільм. Цю виставку, в якій об’єднано різні сюжети, а епіграфом є картина «Клоунада», можна сприймати з усмішкою, але за цією усмішкою – життя. Є чорно-біла буденність, яку протиставлено кольоровій частині клоунади. А якщо пройти за годинниковою стрілкою, від епіграфа, то повернетеся до сумних музик...».

Якщо оглядати експозицію, як пропонує автор, то впадає в око ще один наскрізний образ – образ музики: музики-клоуна, музики-міма, музики-ангела (сурмача), музики, що скидає свою сумну маску і відкриває не менш сумне обличчя.

Олег Черних розповів, що вчився спершу класичного малювання і починав з класичного малюнка, але його завжди приваблював живопис, який у радянські часи тільки відкривали, показували і ховали. Цікавився іконами (зокрема раннім Відродженням), російським авангардом. Потрохи еволюціонував. «Мої роботи 15-річної давнини дуже відрізняються – більш суворі, похмурі. Хоча ті самі персонажі, ті самі пропорції. Кольори ще більш чисті. Я люблю чисті кольори: білий, чорний, червоний. Рідко їх змішую. В мене немає м’яких контурів, напевно, це відображає якісь риси мого характеру...». 
 

Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=444