«Вірші з вулиці Виговського» Віктора Неборака: неміфічний Львів
Причин, що спонукали б прочитати нову поетичну книгу Віктора Неборака «Вірші з вулиці Виговського», може бути чимало. Один із аргументів, який я недавно почула, такий: «Цікаво, що тепер пише Прокуратор Бу-Ба-Бу...». Власне, бубабізм (бурлеск-балаган-буфонаду), карнавальність та сміховинність автор залишив поза межами «Віршів з вулиці Виговського». Натомість тут є погляд (з вікна квартири на вулиці Виговського у Львові, де мешкає поет) на різні пласти сучасної поетові й нам дійсності — приватної, політичної, соціальної.
Під час презентації видання в книгарні «Є» Віктор Неборак так окреслив свої теперішні взаємини з дійсністю: «У якийсь момент я зрозумів, що треба навчитися, хоч іноді це й непросто, змиритися зі своїм життям. З тією даністю, у якій перебуваєш. Романтичний погляд каже, що треба бунтувати, треба все переробляти. Однак часто ці бунти врешті-решт призводять до божевілля, бо той величезний світ, який нам здається хаотичним, значно міцніший, ніж ми. І радше він нас змінить, а не ми його. Але водночас він щось нам промовляє. Тобто якщо ти змирився зі світом, якщо вирішив, що цей світ є таким самим важливим, яким вважаєш самого себе, то починаєш вступати з ним у розмову. І поезія теж, мабуть, є такою розмовою. Тобто в цій книзі я не прагну «відлітати» в ту чи іншу віртуальну дійсність, а намагаюся співіснувати з дійсністю, яка мені приступна, і приступна багатьом іншим. Однією з реалій з якою людина мусить собі дати раду, є смерть, тому в книзі багато танатичного (присвячено збірку світлій пам’яті Вікторового брата Олександра Неборака. — Н.Д.). Можлива реакція на смерть — або повне мовчання, яке всі наші потуги зводить нанівець, або все-таки щось таке, що примушує бути більш відповідальним».
Приватне життя львів’ян у спальних районах
«Вірші з вулиці Виговського» (видавництво «Срібне слово») привернули мою читацьку увагу ще під час цьогорічного Форуму видавців (тепер можу сказати, що збірку варто прочитати і мати в домашній бібліотеці). Те, що привабило насамперед — асоціації зі сучасним Львовом, розширення часу і простору, що їх автор пропонує ідентифікувати з містом, названим на честь Лева Даниловича. На презентації збірки йшлося про те, що є певні кліше, стереотипи віршів про Львів — романтизація міста, оспівування бруківки, вузеньких вуличок, левів, кав’ярень... «Але більшість населення Львова живе у спальних районах, а не в центрі. І їх теж треба якось відчути. Хіба вони там тільки сплять? Тобто хотілося притягнути і цю частинку Львова у львівський текст, який усі ми пишемо, творимо, читаємо», — зазначає Віктор Неборак і додає: «Про Львів видано багато книг, особливо історичних, краєзнавчих, культурологічних. Але мені завжди бракувало віршів про той Львів, у якому ми живемо. Такі тексти почали з’являтися, але їх усе ще, на мій погляд, бракує».
«Вірші з вулиці Виговського», написані впродовж 2004 — 2009 років, не суто є книжкою поезій про Львів. Вони про «Дерево за вікном», що, як помічаєш раптово, виросло і «живе поряд з тобою / та не пліткує не свариться / стіну не свердлить / уміє вітатись / махає гілками / шелестить / і втішає». Про запрограмованість наших буднів і про те, що «можна навчити писати і рахувати / і ще багато чого / та навряд чи когось навчиш / правильно дихати отруйним повітрям». Про прокручування уявних версій — як могло б бути, про неминуче, хоча й безпідставне відчуття провини («Брат»). Про поетів-класиків і сучасників, про історію й істориків, про колоритних мешканців спального району. Про «Обличчя Президента», «Країну, яка бомжіє», про «Лист після Майдану» і «Промовляння після Майдану». Є тут й ідентифікація з вулицею: «Ми витратили роки / щоб звикнути до примх / погоди / і тубільних звичаїв / ми нарешті відчули себе / тутешніми / відрізняємо своїх від / чужинців / і переповідаємо історії».
Видавець книги Ірина Лонкевич зазначила, що спершу збірка здавалася їй занадто важкою і песимістичною, з надміром дійсності, «котра і так випирає і напирає на нас з-за кожного рогу. Згодом Віктор додав кілька текстів зі свого приватного простору, які зробили цю книжку світлішою, легшою і, як на мене, цікавішою. І тепер кожен має шанс прочитати цю книжку по-своєму і відкрити свого Віктора Неборака».
«Львів — місто ув’язненої річки»
Поетичному львівському тексту Віктора Неборака передував прозовий — «Базилевс», написаний у 1990 — 1994 роках і виданий 2006 року. У чому особливості поетичного й прозового погляду Віктора Неборака на Львів? «Від часу написання «Базилевса» багато змінилося, змінився і я. Колись у мене була віра (думаю, вона ще не вичерпалася), що Львів — особливе місто, зі своєю міфологією — розуміючи міф як вищу реальність, яка постійно намагається втілитися і втілюється. У «Базилевсі» є спроба відчути цю міфологію. Безумовно, однією з цих міфологем є ув’язнена річка. Ми живемо в місті ув’язненої річки, яку ще й зневажено, і це формує певну енергетику. Якби Полтва тут не текла, то цього міста могло б тут і не бути. Вона тече під цим проспектом. Ті, кому це байдуже, — очевидно, не львів’яни, а просто мешканці міста або гості. Іноді ми думаємо, що наші проблеми залежать від того, хто нами керує, і частково це так, але наші проблеми безумовно залежать і від того, наскільки якісна наша вода, наскільки якісне наше повітря і чи віримо в те, що вода, яка є в річці, є водою життя. І коли перетворюємо цю воду на воду смерті, це мусить якось змінювати наше життя. Це частина львівської міфології в «Базилевсі». Натомість у «Віршах з вулиці Виговського» аж такої міфології може й немає. І немає бажання надто її вловлювати, але є бажання перепустити через себе ці соціумні хвилі і звільнитися від них. Треба знайти якісь технології, щоб позбутися тиску агресивного соціуму, який кожен з нас відчуває. Ця збірка — моя персональна спроба, як давати собі з цим раду... Є відчуття солідарності, яке дарує книжка. Людина думає, що її проблеми є тільки її проблемами, і нема в цьому броунівському соціальному русі до кого піти, з ким усе це обговорити, і от вона бере книжку і бачить, що хтось думає в аналогічному напрямі, і відчуває полегшення».
http://ratusha.lviv.ua/virshi_z_vulyci_vugovskogo.html
Наталя ДУДКО