Виставка шаржів на відомих львів’ян

Білі комірці й красномовні вуста Андрія Садового

За кілька тижнів до міжнародного дня сміху дев’ятьом львівським художникам (Валерію Нестеренку, Юркові Римару, Олександрові Войтовичу, Андрію Крицуну, Ігореві Данилисі, Миронові Катарану, Сергію Макушину, Юркові Коху та Ользі Русановській) запропонували гумористично зобразити публічних у сфері політики, шоу-бізнесу, культури, спорту львів’ян — нинішніх і колишніх. Результат експонують до 10 квітня у Палаці мистецтв на виставці шаржу й карикатури.

Чимало представників львівського бомонду таки постали в несподіваних образах. Зокрема, художниця Ольга Русановська запропонувала галерею місцевих депутатів — Петро Адамик у весільному віночку й фаті втікає від настирливих жіночих обіймів, Вардкес Арзуманян — рицар-кентавр в обладунках, Василь Павлюк — давньогрецький оратор у віночку з волошок, ромашок та колосків, Василь Трач — «птах поважний», пишний, Олег Тягнибок — хвацький ковбой на розлюченому бику. Як розповіла «Ратуші» Ольга Русановська, простіше малювати шаржі на знайомих та друзів, натомість на політиків, з якими не знайома особисто, — складніше: «Я дізналася, що Василь Павлюк у минулому — актор, також він романтик, тому з’явився саме такий образ. Петро Адамик — не одружений, а оскільки чоловік він статечний, то припустила, що має бути ласим шматком для наречених. Щоправда, не знаю, як він сам відреагує на цю інтерпретацію. Цікаво також, як сприйме свій бравий образ Олег Тягнибок — сподіваюся, йому сподобається. А от Вардкесові Арзуманяну інтерпретація його як рицаря-кентавра до вподоби».

Андрій Крицун вдався до загострено-перебільшеного, «гламурного» відтворення рис співаків Василя Васильціва, Віталія Козловського, Руслани, Кузьми, а також заступника міського голови Львова Василя Косіва (як персонажа картини Кузьми Петрова-Водкіна «Купання червоного коня»).

Юрій Римар запропонував цікаві інтерпретації художника Любомира Медведя (Карлсон з пензлями), нардепа Андрія Шкіля (з кровожерливим вампірським оскалом), директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького (як Ноя, що зносить у свій ковчег давні скульптури), депутата і галериста Маркіяна Іващишина (в образі оголеного кремезного Кожум’яки з маленькою філіжанкою кави).

Художник Юрко Кох зобразив мера Андрія Садового, а також його можливого конкурента на майбутніх виборах нардепа Петра Писарчука (в образі писаря). Портрет міського очільника вирізняється нашаруванням підтекстів, натяків, іронії... Образ мера в інтерпретації «Просто Майстра Юрка зі Львова» (саме так зазначено на роботі) творять такі деталі: білосніжні комірчики й жабо, борідка, вуса, солодкомовні червоні вуста, руки, що двома пальчиками тримають банкноту, а на довершення — вигадлива інтерпретація-знак прізвища Садового: латинська літера «S» (перша буква прізвища, а також позначення долара США), перекреслена по вертикалі літерою «А». Бургомістр, якому запропонували поглянути на себе в дзеркальце, постає багатоликим і таким, що віддаляється від реальності.

Попри те, що організатори запрошують на виставку шаржу й карикатури, художників не зобов’язували до «канонічного» дотримання жанру. Бо якби таке обмеження було, то, за словами Юрка Коха, він не погодився б узяти участь у виставці. «Я не люблю шаржу і карикатури. Те, що я зробив, — радше гротескні портрети — жанр, у якому я працюю постійно (але тут, замість звичних для мене олійних фарб, запропонували використати олівець, який розкриває нові можливості). Не люблю кривлянь і блазнювання, які використовують у попсових журналах. Сарказм — так, іронія — так, але у виваженій формі. Викривити людину — легко, натомість значно складніше передати тонкі іронічні нюанси, зробити смачну, елегантну річ, яку і через кілька років сприйматимуть як мистецький твір», — розповів художник «Ратуші».

А щодо відмінності між портретом та шаржем і карикатурою, то, зазначає Ольга Русановська, «портрет — класичне відображення рис людини, її характеру, а в шаржі постає оголений характер, на першому плані — слабинка людини, одна особливість, а не всі риси цілісно. Шаржі — дружні, вони не бувають злими, натомість карикатури містять соціальний підтекст».

Окрім гумористичного погляду на львівський бомонд, на виставці представлено ретроспективу раритетних шаржів на львівських політиків 1913—1926 років; експозицію політичних карикатур Андрія Крицуна «Wasabi» та добірку сюжетної карикатури львів’янина Богдана Шиха і житомирця Василя Вознюка (малював шаржі на політиків у програмі Савіка Шустера).

Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=165