Андрій Содомора: “Люди відходять, речі зостаються”
Відчути настрій Львова крізь призму “Сліз речей”
Нова книга новел, образків, медитацій письменника, перекладача, науковця Андрія Содомори «Сльози речей», що вийшла в літературній агенції «Піраміда» в авторській серії Василя Ґабора «Приватна колекція», — книга про Львів. Книга настроїв і відчуттів про це місто. Книга, у якій настрій — дійова особа.
«Я пишу про те, що невловне, ефемерне і важко піддається, щоб прозвучало на папері — настрій. Настрій — не канва, не тло, це дійова особа. Настрій — рух, але не той рух, якого читач нині здебільшого чекає, не дія, пов’язана з якимись перипетіями. Це дія внутрішня, важкопомітна, але це справді рух, чи порух. Вловлення внутрішніх порухів і намагання передати читачеві цей внутрішній рух, створити настрій, впровадити читача в нього — те, що мені приємно і що найважче. І коли вдається, я страшенно радий. Ще більше радий, коли хтось відгукнеться і відчуваю, що він вловив той самий камертон. Горацій говорив: «Відчувати світ однією з кимось душею». Горацій намагався мати якнайбільше тих людей, які відчувають світ однією з ним душею. Жодної з тих речей неможливо переказати, переповісти. Бо якби й переказали, то втратився б психологізм», — розповів письменник під час презентації видання у книгарні «Є».
З частиною цих творів читач уже мав нагоду ознайомитися, але варто зазначити, що Андрій Содомора майже всі свої тексти переробляє, відчуваючи «з кожним днем, місяцем, тижнем, що можна щось покращити. Є речі, яких не торкаюся зовсім. А от настроєвий образок «Сніг падає» цілком переробив...».
Водночас ці твори по-іншому звучать у новому текстовому оточенні й візуальному оформленні. Книга містить паралельний співзвучний творам потік — світлини Андрія Кіся. Фото, які дуже вдало, делікатно й настроєво підкреслюють та увиразнюють текст. Перечитуючи новели Андрія Содомори та переглядаючи світлини Андрія Кіся, можна ще і ще раз мандрувати Львовом, відкривати його для себе. Адже, за словами письменника Віктора Неборака, Львів Андрія Содомори — «досить нестандартний Львів, не Львів бруківок, площі Ринок. Хоча такий Львів у нього теж є, але постає з несподіваних ракурсів. Радив би насолоджуватися кожним словом, кожною деталькою в цій книзі».
Автор «Сліз речей» цікаво формулює своє уявлення про європейськість Львова: «Європейськість Львова для мене — це, зокрема, поетика саме такого, яким оспівав Поль Верлен, тихого, монотонного дощу, — коли дощить на місто з його, повторюся, шпилями та банями, аттиками та орнаментальними решітками, гостроверхими крівлями, каріатидами та маскаронами; у нових кварталах, серед одноманітних, подібних до скриньок, будівель, монотонність дощу втрачає свої акценти: дощ тут не йде самітником побіч перехожого, що наслухає його тиху мову, — тут просто падає дощ...».
Для уродженця села Вирова Львівської області й мешканця Львова Андрія Содомори важливими є і міські, і сільські мотиви, їх переплетення: «Проблема міста і села починається від античних часів. Овідій був суто міською людиною, римлянином. Горацій розривався між Римом і селом. Тібул горнувся до села, любив сільських богів, а не офіційних. Ця проблема снується крізь віки, і в наш час особливо загострена. Я народився, виріс у селі. І якби в душі моїй не було постійно села, у найширшому розумінні того слова, то Львів не прозвучав би так, як прозвучав тепер. Мій Львів — настояний на селі. Ця книжка — про Львів, але мова, ритмомелодика, відчування — завдяки тому, що я постійно відчуваю і в душі моїй постійно село. Село — це обрії природи, обрії широкі, а місто — обрії духовні. Одне й інше має пов’язуватися. Якщо міська людина цілком пориває зі селом, то ця стежка не провадить, з мого погляду, до світла».
Назва книги — «Сльози речей», сягає античності, слів Вергілія «Є таки сльози речей, і що смертне — торкається серця». Андрій Содомора: «Геніальна поетична формула, яка чекає свого нового наповнення. Життя цієї поетичної формули в нинішньому дні таке, що вона підказала людям, що сльози речей — та психічна аура, яку випромінюють речі. Те, що єднає людину і речі.
Найхарактерніша риса античної літератури — її відкритість для майбутнього, її геніальні підказки для розв’язання найскладніших проблем, наприклад, психологічної проблеми людини і речі. Назва книжки мені дуже імпонує, бо мені дуже близькі ностальгійні мотиви, мотиви минулого, мотиви речей. Люди відходять, речі зостаються...».
Наталя ДУДКО, http://ratusha.lviv.ua/index.php?dn=news&to=art&id=388